Понедельник, 02 Март 2020 15:09

Переваги утилізації сільгоспвідходів

unnamedНеобхідність оптимального використання відходів сільськогосподарського виробництва

О
станніми роками все більше й більше уваги звертають на комплексний підхід при отриманні відновлюваної сировини, що має ряд економічних та екологічних переваг перед іншими джерелами енергії. Комплексний підхід щодо перероблення має велике значення і перспективи. Підраховано, що комплексне використання продуктів перероблення сільського, лісового господарств та харчової промисловості дозволить більше ніж на третину скоротити споживання цих галузей у викопному паливі і майже настільки ж – їх споживання в традиційній сировині.

Гостро стоїть проблема застосування вторинних ресурсів, утворюваних у процесі перероблення сільськогосподарської сировини.

Побічна продукція є ланкою біологічного ланцюга «ґрунт – рослина – ґрунт» і повинна використовуватись у цьому ланцюзі з найбільшим ефектом. Раціональна утилізація відтворювальної сировини являє собою важливу народногосподарську та природоохоронну проблему, розглядати яку потрібно з позицій системного підходу. Ця точка зору підтверджується такими положеннями:

По-перше, відходи сільськогосподарського виробництва становлять найбільший за масою та обсягом ресурс сільськогосподарської сировини, збір якої перевищує в Україні 450 млн. т, або 5 млрд. м3, щорічно. Вони містять близько 300 млн. т органічної сировини.

Біологічні особливості відходів не дають можливості прямо переробляти їх на основну продукцію. Також вкрай недостатньо технологій комплексного перероблення цих відходів та методів зменшення їх шляхом освоєння маловідхідних та безвідхідних технологій.

По-друге, великі обсяги відходів, порівняно з основною продукцією, та чітка залежність між збільшенням кількості відходів і виробництвом сільськогосподарської продукції обумовлюються досягненнями агрохімії. Дійсно, рослина розвивається як єдине ціле і лише в період збирання та перероблення продукції поділяють за функціональним використанням на основну і побічну. Звідси випливає, що з підвищенням рівня врожайності, зростанням тваринництва, птахівництва, переробної промисловості будуть збільшуватися і обсяги відходів, для яких необхідно знайти ефективне господарське використання.

По-третє, рослинні залишки, відходи тваринницьких комплексів та птахофабрик є основним продуктом живлення целюлозорозкладальної мікрофлори, життєдіяльність якої забезпечує нормальне проходження біологічних процесів у ґрунті, тобто відтворення родючості ґрунту.

По-четвертедоцільно розширити асортимент добрив та повноцінних кормів тваринам і птиці за рахунок утилізації рослинних решток, гною, які будуть цінним білком і стимулятором росту, що значно зменшить потребу тваринництва у концентратах.

По-п’яте, раціональне ведення господарства з використанням відтворювальних ресурсів передбачає додержання вимог, що забезпечать безперервне поповнення сировини. У нашому випадку гарантоване отримання основної сільськогосподарської продукції визначається правильною утилізацією відходів.

Важливо зазначити, що утилізація відходів повинна проводитися на місцях їх виробництва за допомогою технологій та технічних засобів, які мають велику потужність і забезпечують низькі трудовитрати. Невеликі ціни на відходи стимулюють внутрішньо-господарське використання цього ресурсу.

Органічне походження цих відходів робить доцільним їх утилізацію в сільськогосподарському виробництві, а саме:

  • у рослинництві – на нові натуральні добрива пролонгованої дії із синхронним ефектом для відтворення родючості ґрунту і підвищення врожайності та поліпшення якості сільськогосподарських культур;
  • у тваринництві – на годівлю тварин і птиці та часткової заміни концентратів за рахунок добавок, отриманих у результаті перероблення відходів.

На сьогодні роботи з утилізації відходів найменш механізовані, і не відпрацьовані методи та технології їх перероблення.

Комплексне використання відходів відповідає вимогам ефективного освоєння природних ресурсів та енергії, задоволенню потреб людини та захисту довкілля, вимагає створення й освоєння раціональної та внутрішньогосподарської системи їх утилізації. Раціональна система утилізації є складовою сучасної системи ведення господарства, входить до системи рослинництва і тваринництва та охоплює повний завершений цикл утилізації основних сільськогосподарських відходів.

Таким чином, вирішення проблем перероблення вторинних ресурсів переробних підприємств дозволить одержувати нові види корисних продуктів у вигляді добрив і нетрадиційних джерел енергії.

У довкіллі існує природний обмін речовин. Під обміном речовин розуміють кругообіг елементів живлення між рослинним і тваринним світом. Рослини завдяки фотосинтезу нарощують масу, а тварини поїдають рослинну масу. Тому кількість рослинної маси визначає масу тварин та їх кількість. Саме ця рівновага визначає баланс системи. Рослини щорічно виробляють більше ніж 500 млрд. т рослинної маси.

Основою життя є обмін енергією. Чим досконаліша екосистема, тим ефективніше використовується енергія її організмами. Відходи одного з видів стають їжею для іншого.

Процес обміну між рослинами і тваринами (споживачами рослинної маси) повинен десь відбуватися. І цим місцем обміну природа визначила ґрунт (для «сухопутних» істот органічного життя). Грунт – це місце для проживання рослин і споживачів рослинної маси (мікросвіту): мікробів, грибів і тварин, тобто всіх учасників обміну; отже, ґрунт – це буфер обміну та результат обміну.

Грунт – це продукт обміну між рослинним і тваринним світом в оточуючій нас природі, тобто в екосистемі. Екосистема – єдиний комплекс, утворений живими організмами і середовищем їх проживання, що базується на обміні речовин між його учасниками, якими є всі рослини і тварини ґрунту.

У природі це дуже стійка, саморегульована і самоорганізуюча система. Вирощуючи для своєї життєдіяльності рослини і тварин, людина втрутилася в роботу розглянутої екосистеми. При цьому природні процеси розірвалися. Це відбулося тому, що почалася диференціація окремих стадій раніше єдиного процесу: на окремих ділянках концентрується вирощування рослин, на інших – вирощування тварин. При цьому з’явився один із найстрашніших супутників людської діяльності – відходи. При вирощуванні рослин залишаються невикористаними стерньові залишки, бадилля та ін. При вирощуванні тварин – гній, послід. Причому і те й інше утворюється у великих кількостях на обмежених територіях.

Концентрація тваринницького виробництва є негативним екологічним чинником. Для цього ми повинні змінити своє ставлення до відходів: потрібно їх повернути до природного кругообігу. Якщо ми порушили налагоджену природою екосистему, то й повинні її відновити.

4337b009c47da6a35d88866b01d2a96a.i750x450x519

Останнім часом виник новий напрям комплексного землекористування – хомобіотичний обіг (ХБО). Це біотичний обіг, що розумно спрямовується людиною. ХБО означає, що рослинництво, тваринництво і перероблення відходів є єдиним цілим.

Центральною ланкою технологій хомобіотичного обігу є перероблення органічних та органомінеральних відходів співтовариствами організмів – деструкторів органіки. Внаслідок такого перероблення ці відходи перетворюються або на корм для тварин, або на багаті органікою ґрунти («екочорноземи»). На екочорноземах вирощуються рослини, які, у свою чергу, можуть бути згодовані сільськогосподарським тваринам. Гній цих тварин передається деструкторам. Цикл замикається.

Таким чином, хомобіотичний обіг – це штучна екосистема, незбалансована за потоками речовини та енергії. Причому незбалансована так, щоб на виході системи були б лише вуглекислий газ, вода і корисна продукція. Людина в цій екосистемі виконує насамперед транспортні функції: передає результати життєдіяльності одних груп організмів іншим групам. До складу ХБО можуть входити організми будь-яких видів і будь-які відкриті за харчовими ланцюгами співтовариства організмів.

Безумовно, технології ХБО можуть застосовуватися в органічному сільському господарстві. В основу обох концепцій покладені споріднені ідеї. Проте технології ХБО можуть використовуватися і в звичайному сучасному індустріальному сільському господарстві для розширювання вузьких місць і навіть взагалі поза зв’язком із сіль ським господарством. Наприклад, для перероблення вмісту міських відстійників.

До технологій ХБО входять, як мінімум, три блоки технологій: тваринництво, рослинництво і перероблення органо-мінеральних субстратів ґрунтовими організмами.oborudovanie po pererabotke podstilki

Таким чином, гетерогенні біологічні системи забезпечують можливість безперервного й невичерпного природокористування з мінімальними витратами мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин. Зрозуміло, створення багатокомпонентних композицій припускає подальший розвиток сучасних технологій.

Створення регіональних агропромислових комплексів

Завдання створення в Україні конкурентоспроможної економіки вимагає пошуку нових підходів до вирішення проблем на регіональному рівні. Більшість із сьогоднішніх проблем економіки регіону може бути вирішена за допомогою цілеспрямованого управління ефективністю, покладеного в основу регіональної політики.

Під час управління соціально-економічною ефективністю регіон необхідно розглядати як суб’єкт економічних відносин, носій особливих економічних інтересів, багатофункціональну та багатоаспектну систему. До основних завдань регіонального управління можна віднести забезпечення самостійності й самодостатності регіонального господарства, регулювання регіонального ринку та управління власністю, вирішення соціальних завдань.

Теоретичною основою економічних відносин у регіональному господарстві є відтворювальний підхід. Відтворювальний процес розглядається з позицій його характеру (інтенсивний або екстенсивний) і за фазами процесу (виробництво – розподіл – обмін – споживання). До якісних характеристик регіонального відтворювального процесу можна віднести оновлення матеріально-технічної бази, виробництва, якість продукції, її конкурентоспроможність, відтворення матеріальних благ та умов життєдіяльності населення.

Економічний потенціал регіону – це сукупність наявних і можливих умов щодо мобілізації ресурсів регіону, необхідних для його розвитку, за умови максимального використовування наявних можливостей для виробництва конкурентоспроможної продукції та якнайповнішого задоволення потреб нинішнього і майбутнього поколінь з урахуванням інтересів держави й бізнесу. Багато в чому він визначається рівнем розвитку міжтериторіальних і міжгалузевих зв’язків.

У системі управління ефективністю розвитку регіону важливу роль відіграє раціональне використання його економічного потенціалу; у зв’язку з цим, на нашу думку, доцільним є виділення двох його складових: ресурсної (сукупність ресурсів, що є для розвитку) і результативної (здатність регіону до ефективного використовування наявних ресурсів).

Надзвичайно актуальним є завдання виявлення можливостей реалізації стійкого розвитку регіонів, переважно визначуваних механізмами саморозвитку за допомогою мотивації і стимулювання зростання економіки регіону.

Необхідно зазначити, що особливу важливість набувають заходи державної політики, що сприяють сучасним дослідницьким проектам, поширенню управлінських технологій і методів ведення бізнесу, формуванню мереж і кластерів підприємств. Державна підтримка повинна полягати у формуванні технологічних можливостей у довгостроковій перспективі.

Основним елементом ресурсної складової економічного потенціалу є конкурентостійкість, тобто здатність економіки регіону забезпечувати стійкий високий рівень її конкурентоспроможності за рахунок ефективного використання економічного потенціалу.

Таким чином, дослідження суті соціально-економічної ефективності розвитку регіону, визначення ступеня впливу різних елементів економічного потенціалу дозволять у системі управління ефективністю сформувати сукупність чинників, ранжувати їх за ступенем дії на ефективність, розробити методичний підхід до її оцінювання і запропонувати заходи щодо її підвищення на рівні регіону.

Для цього пропонується створення на регіональних і місцевих рівнях комплексів, що включають взаємозв’язані виробництва основного та допоміжного характеру. Відмінною ознакою цих комплексів є відсутність посередників у перерозподілі товарних і кошторисних операцій. В умовах кризи й нестабільності життєздатним буде лише той комплекс виробництв, що працює без посередників.

Запропонований комплекс повинен складатися з підприємств, що взаємно доповнюють один одного. Причому такі комплекси матимуть різний набір підприємств залежно від розміщення і характерних ознак даного регіону.

Так, наприклад, для виробництва такого нетрадиційного виду палива, як пелети, в одних регіонах доцільно налагодити їх виробництво із соломи, в інших – із відходів деревини або з торфу з додаванням тирси та ін.

Але невід’ємною ознакою запропонованого комплексу є створення таких виробництв, які доповнюють і підсилюють роботу інших. Якраз ця обставина і обумовлює істотне зниження собівартості продукції, збільшує рентабельність усіх учасників у цілому.

Всі ці питання ретельно розглянуті у монографії, яка нещодавно вийшла друком: Якушко С. І. Біодобрива та біопаливо.
Переваги внутрішньогосподарської утилізації
сільськогосподарських відходів: монографія / С. І. Якушко,
Р. О. Острога, Й. Боцко. – Суми:
Видавництво «Ярославна», 2018. – 265 с.
  

Прочитано 586 разів