Пятница, 19 Февраль 2016 13:57

Якщо є дефіцит органіки

Якщо є дефіцит органікиВ умовах значних трансформацій в аграрній сфері забезпечення необхідного рівня конкурентоспроможності потребує ефективного використання наявних ресурсів та нових організаційних рішень.

Основним показником родючості ґрунту в першу чергу є вміст гумусу. Особливо багато гумусу сьогодні втрачається в парових полях без внесення органічних добрив. В середньому ці втрати досягають 1,5-2,0 т/га щорічно. Тільки для забезпечення бездефіцитного балансу гумусу необхідно щорічно вносити 7 т/га органіки. В той же час в Україні внесення органіки скоротилось в 13 разів, і ця динаміка, на жаль, зберігається і надалі.

Природна мікрофлора ґрунту чорноземної зони України здатна мінералізувати до 40 кг/га азоту, витрачаючи при цьому на кожний кілограм азоту 100 кг органічних речовин ґрунту. В разі парування поля без внесення органічних добрив мікрофлора на свою життєдіяльність витрачає органічні речовини гумусу. Тобто пар без органіки – це ціла проблема, що потребує вирішення. При цьому додаткову проблему може становити переорієнтація частки гною на забезпечення виробництва біогазу.

Досить ефективним і дієвим (за відсутності гною) є використання зеленої маси парозаймаючих культур на сидерат. В зоні недостатнього зволоження такий підхід вперше вивчався в Інституті рослинництва ім. В. Я. Юр’єва НААН. Результати показують, що на першому етапі освоєння сидеральної системи удобрення їх доцільно висівати в полях, які займаються чистими парами. Систематичне заорювання в ґрунт зеленої маси 15–20 т/га сидератів забезпечує ефект рівноцінний внесенню 20 т/га гною.

В світовій практиці широко використовують на сидеральні добрива турнепс, кормову капусту, люпин, фацелію, редьку олійну і гірчицю (Німеччина), багаторічні трави (конюшина, люцерна), зернобобові (вика, горох, кормові боби), хрестоцвіті (ріпак, редька олійна, гірчиця, суріпка), злакові (жито, тритікале, райграс) широким попитом користуються різноманітні суміші озимої вики і жита, ярої вики і вівса, гороху і вівса, пелюшки і кормових бобів, ярої вики, пелюшки і ріпаку (Європейські країни).

Ґрунтово-кліматичні умови України дозволяють висівати на зелене добриво велику кількість культур. В зонах достатнього зволоження слід висівати люпин, конюшину, вико-житню суміш, райграс, капустяні Якщо є дефіцит органікикультури; в більш посушливих зонах – вико-житню, вико-вівсяну та горохо-вівсяну суміші, горох, буркун, еспарцет.

При виборі сидеральної культури насамперед враховується ціна насіння. Враховуючи те, що для отримання максимуму зеленої маси хрестоцвітих потрібно обов’язково вносити мінеральні добрива в дозах 60–90 кг/га д. р., більш доцільно висівати бобові сидерати, які можуть мобілізувати до 100–400 кг біологічного азоту, якого вистачає не тільки для першої, а й для наступних культур. Однією з перспективних сидеральних культур є вика (22,5 т/га викової зеленої маси прирівнюються внесенню 37 т/га гною).

По накопиченню азоту в ґрунті до вики наближаються сочевиця і гірчиця. Серед небобових культур по здатності мобілізувати мінеральний азот виділяється ярий ріпак. Розрахункові дані показують, що заорювання 15 т зеленої маси забезпечує ґрунт 50–60 кг азоту на гектар. Розкладання ж 4,5 т/га соломи озимої пшениці призводить до іммобілізації майже 55 кг/га мінерального азоту.

В залежності від грунтово-кліматичних умов сидеральні культури можуть висіватися під покрив, поукісно, пожнивно та самостійно – як сидеральні пари.

В першу чергу під покривно на сидерати висіваються еспарцет, люцерна, конюшина. Сидерати в поукісних посівах розміщують після збирання основних культур. Критерієм оцінки можливості використання на сидерат в поукісних посівах є температура, при якій припиняється вегетація. Найбільш придатними для таких посівів є горох, вика, гірчиця біла, райграс, фацелія, ріпак та суріпка.

В пожнивних посівах головною умова успіху вирощування сидератів є посів одразу ж після збирання основної культури. До зниження температури до 5 градусів, як правило, накопичується достатня кількість зеленої маси (100–200 ц/га), яка може бути заорана. У цих випадках ґрунт не обробляють, а застосовують прямий посів стерновими сівалками.

Культури, які використовуються на зелене добриво, по-різному впливають на накопичення гумусу в ґрунті. Особливе значення має, в якій фазі росту і розвитку рослини заорюються. Заорювання сидеральних культур в фазах «до цвітіння» бобових чи «колосіння злакових» активізує мікробіологічний процес в ґрунті, підвищуючи врожай наступної культури, але не впливає ні на кількісні, ні на якісні показники гумусу. Пояснюється це тим, що така ніжна зелена маса сидерата бідна на лігнін, який швидко мінералізується і в гумусні сполуки не закріплюється.

Встановлено, що ризосфери сидеральних культур багаті на мікрофлору. Вага сухої речовини мікроорганізмів, які відмирають впродовж року, може досягати 6 т/га. В сухій речовині цих мікроорганізмів, міститься майже 12% азоту, 3% фосфору та 2,2% калію.

Якщо є дефіцит органікиДослідженнями Інституту рослинництва ім. В. Я. Юр’єва НААН, встановлено, що застосування сидеральних парів ефективно покращує родючість ґрунту. Так, на контролі (горох на зерно) вміст рухомих сполук фосфору, калію та азоту у ґрунті відповідно склав – 90, 112 і 159 мг/кг, у варіанті горохо-овес на сидерат – 96, 118, 159 мг/кг, на ділянці, де висівали горохо-овес на зелену масу – 109, 141, 164 мг/кг.

В результаті мінералізації зеленої маси сидератів умови живлення рослин озимої пшениці перед припиненням осінньої вегетації суттєво покращуються. Так, вирощування горохо-вівса та вики на сидерат сприяє покращенню азотного живлення на 8,8%, а суміші вики з гірчицею на 30,7%.

Вирощування сидератів поліпшує калійний режим на 5,8% по горохо-вівсу та на 7,4% по гірчиці і суміші гірчиці з викою. У фазу весняного кущіння озимої пшениці ефект від сидерації є більш помітним. Заорані попередньо сидерати за зимовий період в повній мірі мінералізуються в доступні для рослин форми.

В меншій мірі сидерати покращують фосфорне живлення рослин – до 6,3% при використанні сидеральної маси гороху, в порівнянні з зайнятим паром. Вирощування інших культур на сидерат майже не змінює фосфорний режим ґрунту.

За рахунок використання сидеральних парів збільшення в ґрунті основних елементів мінерального живлення становило: на 12,8 кг/га азоту, 34,0 кг/га калію та 29,8 кг/га фосфору по вико-вівсу на сидерат, на 34,1 кг/га азоту, 15,5 кг/га калію та 47,6 кг/га калію по гороху на сидерат, порівняно з чорним паром без внесення органічних добрив. По чорному пару із внесенням органічних добрив данні прибавки становлять: 17,4; 49,5 та 66,6 кг/га.

Основними попередниками, які сприяють підвищенню врожаю озимої пшениці на фонах із застосуванням мінеральних добрив є: вико-овес, ріпак, вика й жито на сидерат. Прибавку від попередників-сидератів (горох та вика й жито) було отримано на фоні з підживленням азотними добривами (0,46 та 0,56 т/га).

Сидерати – попередники озимої пшениці створюють умови для збільшення її врожайності за умови внесення мінеральних добрив в основне внесення (N60P60K60). На більш інтенсивному фоні не завжди є можливість одержання прибавки врожаю зерна через часткове вилягання озимої пшениці. Для вирощування озимої пшениці по сидератах-попередниках слід обирати більш адаптивні сорти, типу Харус, який пристосований до умов зони нестійкого зволоження і формує більший врожай зерна.

Якісні показники зерна озимої пшениці, а також її урожайність в першу чергу залежать від типу попередника. За результатами досліджень ІР ім. В. Я. Юр’єва НААН, найкращим сидеральним попередником, який забезпечив найбільший вміст білку та клейковини в зерні озимої пшениці, по сорту Харус виявився горох на сидерат – 12,82% та 30,3% відповідно. Але найбільший об’єм хлібу та загальний бал хлібопекарської оцінки виявився по вико-вівсу на сидерат – 547 мл та 6,6 балів. По гороху на сидерат ці показники становили 543 мл та 6,1 бала. Показово, що при масовому зниженні якості зерна в умовах 2008 року в господарствах Харківської області озиму пшеницю ІІІ класу було отримано по чорному пару та гороху і ріпаку на сидерат в паровому полі з вмістом білка 11,1; 12,2 і 11,5% та сирої клейковини 25; 26 і 29% відповідно.

Вирощування озимої пшениці за попередниками-сидератами реально дає змогу одержання зерна з підвищеною якістю.

На сьогодні застосування сидератів є ефективним та дієвим заходом, насамперед з економічної точки зору та в жорстких умовах економічної кризи.

Витрати на купівлю, доставку та внесення мінеральних добрив в перерахунку на 1 тонну діючої речовини є в 2,2 рази вищими, ніж в такому ж перерахунку на заготівлю та внесення гною. З іншого боку, по ступеню дії на врожайність культур сидерати наближаються до підстилкового гною в дозі 20–30 т/га при витратах на їх виробництво та застосування в 2–4 рази нижче. З кожної тонни зеленої маси утворюється 30 кг гумусу, тобто майже 600–800 кг на гектар. Додатково за рахунок органічних залишків в ґрунті утворюється ще 450 кг гумусу. Всього за рахунок сидератів накопичується гумусу в об’ємах 1050–1350 кг на гектар.

Заправлений гноєм чорний пар поступається за окупністю витрат та рівнем рентабельності сидеральним парам – 161,1–164,7%. Найбільшу рентабельність серед сидеральних попередників забезпечили вико-овес і вика+жито, на рівні 211,0–235,7%. Найбільшу рентабельність серед всіх попередників отримано по чорному пару без внесення добрив – 307,9–347,0%.

При цьому слід зазначити, що використання сидератів має також цілий ряд упереджувальних та стабілізуючих властивостей:

  • упередження ерозії і деградації ґрунту;
  • сидерати є регуляторами грунтово-мікробіологічних процесів, стимулюючих розмноження ґрунтових мікроорганізмів;
  • за рахунок внесення сидератів поліпшуються структурні показники та водний режим ґрунту;
  • по відмерлих кореневих ходах йде більш інтенсивна фільтрація води в підорному шарі;
  • використання сидеральних парів в умовах епіфітотії вірусних хвороб істотно знижує ураження рослин хворобами;
  • різко зменшується забур’яненість поля, за рахунок того, що вони ще до цвітіння дискуються разом з сидеральною культурою та заорюються;
  • використання чорних парів без внесення гною супроводжується втратами майже 40 кг/га азоту за рахунок мінералізації гумусу, що в кінцевому результаті призводить до деградації ґрунту;
  • внесені в ґрунт поживні речовини сидеральних культур збільшують урожайність не тільки першої, а й послідуючих культур сівозміни.

Розроблені підходи є органічною складовою забезпечення ефективного використання потенціалу інноваційного розвитку галузі рослинництва.

М. Г. ЦЕХМЕЙСТРУК,
В. І. КОЛІСНИК,
В. М. ТИМЧУК,
Є. С. БОНДАРЕНКО,
ЦНЗ АПВ Харківської області
Прочитано 1424 раз